Не має сумніву в тому, що діти, котрі залишаються без батьківської опіки, відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї. Економічні, соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається така дитина, впливають на формування її життєвих орієнтирів, деформують соціальні установки, ускладнюють процеси пристосування до життя в соціумі. У переважній більшості вони не підготовлені до шлюбу, створення сім’ї, стикаються з проблемами працевлаштування, одержання житла, їм бракує навичок спілкування тощо. Сама організація життєдіяльності інтернатних закладів досить часто негативно впливає на розвиток її вихованців, не формує їх соціальної зрілості, не враховує в процесі виховання ряду специфічних особливостей, не дає дітям уявлення про реальні складнощі життя, що очікують їх у майбутньому. Більшість випускників інтернатних закладів перебувають у стані побоювання переходу до самостійного життя, відчувають розгубленість та незахищеність.Таким чином маємо зробити висновок, що проблема непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя є вкрай болючою та актуальною. Складність цього питання полягає у тому, що необхідно паралельно вирішувати дві складові – створення умов та можливостей для нормального будування самостійного „дорослого” життя та надання підліткам необхідних знань та навичок, шляхом спеціальної теоретичної підготовки.
