Староєврейська війна: мешканці проти Назарука

П’ятниця, вечір, переддень свята Миколая. На вулиці мінус 13 С. Львів’яни з гостинцями поспішають у теплі домівки. Та не всі. Мешканці вулиці Староєврейської протестують під своїм будинком проти методів ведення бізнесу відомим львівським бізнесменом Юрієм Назаруком. Не зайве згадати, що протестують вони ще з 7 листопада, але влада залишилася глухою до їх проблеми.

Нагадаємо, масштабні ремонтно-будівельні, абсолютно незаконні, роботи у 48-му будинку вулиці Староєврейської завдали суттєвої шкоди суміжним будівлям і шістьом квартирам зокрема. Через серйозні тріщини у стінах помешкань задуває зима. Тож, уже загартовані холодом і боротьбою за свої права обивателі, не злякавшись раптових морозів, вийшли для протесту проти незаконної діяльності Галицької жидівської кнайпи “Під Золотою Розою”. До них приєдналася і журналіст “Ратуші”.

Зізнаюся, змусити себе у морозний п’ятничний вечір прийти на вуличну акцію протесту було непросто. Але хотілося, щоб люди знали: бодай хтось їх таки чує. 48-й і сусідні будинки ще більше завішані плакатами і банерами, ніж місяць тому. Помітно, що мешканці не опустили рук, а навпаки активно продовжують боротися. На одному плакаті — вирізана і приклеєна перша сторінка газети “Ратуша” зі статтею “Староєврейський самобуд”.

У такі моменти особливо гостро відчуваєш, для чого і, основне, для кого варто працювати журналістом.

Адвокат потер¬пілих Юрій Стех коротко переказує перебіг подій кількох попередніх тижнів — відколи мешканцям таки вдалося привернути увагу Львова до ремонтних робіт на Староєврейській як до проблемного питання. От лише біда — це питання відтоді аніскілечки з місця не зрушилося, попри всі переконання владоможців. Було навіть організовано спільну зустріч потерпілих мешканців, голови Галицької райдержадміністрації Ірини Маруняк із двома заступниками та власника 48-го будинку, пана Татарського з двома представниками. На початку тієї зустрічі пані Маруняк здивувалася: а де пан Назарук, з ним же домовлялися! Тоді мешканці зрозуміли, хто тут грає першу скрипку. Пан Татарський робив вигляд, що не розуміє, про що йдеться. Він зі своїми представниками оглянув усі без винятку квартири, усі пошкодження і ... просто зник. Нічого не відремонтував, не компенсував, навіть не сказав, коли знову прийде.

Оскільки роботи офіційно призупинені, 48-й будинок уже не раз пломбував ЛКП. Стільки ж їх зривали робочі, щойно активні мешканці полишали свій пост під стінами будівлі (віднедавна через різке похолодання люди чергували, бо вже й так багато похворіло). Кажуть, сигналили робочим із “Золотої Рози”, там же і ключі давали. Проте лише пильні сусіди знову вчували характерний будівельний стукіт, вони одразу ж вибігали на вулицю, дзвонили у міліцію, а потім зверталися в ЛКП за новою пломбою. Люди не просто вимагають компенсації, вони не хочуть ще одного ресторану. Є підозри, що будинок уже переведено із житлового в нежитловий фонд. Але на адвокатські запити ні міськрада, ні Галицька адміністрація, ні Держархбудконтроль не видає жодних документів по цьому. Правники стверджують — це не закрита, а загальнодоступна інформація, й оскільки її приховують — мають на це причини.

Підходжу до десятка людей біля кнайпи, мені демонструють і пояснюють свою міні-атракцію. На журнальному столику стоять два семисвічні підсвічники — традиційні єврейські символи — і м’ясорубка. Поруч на табуреті сидить сумна бабуся, стійко переносячи непогоду. Акція символізує приблизно таке: пан Назарук перемелює людські сльози і страждання, і з них отримує їжу, яку продає у своїх кнайпах. Таким чином, він нібито заробляє гроші на підкуп влади для вирішення своїх питань. Одна з найактивніших протестувальників Тетяна Волошин виконує роль самого Юрія Назарука. На обличчі намалювала борідку, до волосся причепила довгий хвостик, і, аби вже зовсім не залишалось сумнівів, почепила на шию таблицю з написом: “НАЗАРУК”.

Мешканці запевняють: кнайпа “Під Золотою Розою” — нелегальна, адже всіх дозволів на її діяльність від санстанції нема. Витяжка у закладі зроблена всупереч нормам і здоровому глузду — величезна та безпосередньо під вікнами мешканців будинку. Вона розташована у внутрішньому дворику і ззовні непосвячені навіть не здогадуються, яка грандіозна конструкція постійним гулом не дає спокою людям ні вдень, ні вночі. Її фотографії виставлені тут же, в композиції з м’ясорубкою. “У мене вдома такий сильний гул, — бідкається найближчий сусід велетенської витяжки кнайпи, — що я вже майже не живу в тій кімнаті, вікно якої розташоване саме поруч із витяжкою. Знаєте, за що я не люблю Назарука? За те, що весь центр Львова на пивбар перетворив! І ще аргументує, що то все для туристів. А як же нам, львів’янам, тут жити?!” Відповідь від санстанції щодо незаконної діяльності закладу громадського харчування у його сусідів є. Та й саму кав’ярню неодноразово пломбували, запевняють мої співрозмовники, тільки працівники таверни звично зривали пломби і гостинно відчиняли свої двері перед клієнтами. У цей п’ятничний передсвятковий вечір обивателі Староєврейської вирішили самостійно втримувати людей від відвідин жидівської кнайпи.

Щойно до кав’ярні підходили нові відвідувачі, до них зверталися протестувальники: “Не підтримуйте нелегальний бізнес! Ця кнайпа не має від санстанції дозволів на діяльність. Ви не боїтеся отруїтися?” Більшість знизували плечима і ховалися від зими у нехай незаконне, проте тепле приміщення ресторації. Але були й такі, які підходили до композиції, уважно вивчали написи і фото та розверталися в інший бік.

Активісти з гордістю показують мені свої “військові” досягнення: на другому — четвертих поверхах 50-го, суміжного з 48-м будинку, висять чималі банери, які обвинувачують у веденні незаконного бізнесу Назарука, Татарського та Садового. Для кращої оглядовості їх освітлює прожектор, розташований у квартирі в будинку навпроти. З вікна квартири другого поверху 50-го будинку пильно фіксує все, що відбувається на вулиці, встановлена відеокамера. Останній захід може здатися зайвим, але лише на перший погляд.

Справді, незрозуміла поява міліціонерів була несподіванкою, схоже, лише для мене. “Це ви нас викликали?” — звернулися до нашого гурту стражі порядку. “Не ми, — відказали люди, і вказали на кнайпу. — Мабуть, вони, і, мабуть, на нас”. На деякий час міліціонери зникли у кав’ярні, потім вийшли і мовчки розташувалися при вході. Атмосфера стала напруженою. Невдовзі з’явився і старший. Правоохоронець почав невимушену бесіду, розглянув фото, сформулював кілька запитань про ремонтні роботи і про витяжку, і порадив йти під міську раду. Вже були, відказали йому. Тоді подавайте до суду. І туди вже зверталися — була відповідь. Тоді не мерзніть тут дарма. Не можемо, відказали люди, інакше нічого не досягнемо. Тоді щоб тихо тут усе було, спокійно і без галасу, зітхнув міліціонер, забрав своїх людей і пішов геть...